Організація дозвілля людей похилого віку

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні десятиріччя значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні належить кожний п’ятий. Сьогодні склалась ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою суспільну значимість, так само і суспільне визнання праці і трудових досягнень втратило сенс.

Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв’язків; виникає проблема культурної відчуженості.

Тому в цих умовах дозвілля розглядається як один з важливих засобів духовної реалізації людини, як самоцінна суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психоемоційних, інтелектуальних сил людини, на самореалізацію її потенціалу, на задоволення різноманітних потреб.

Але старість, на думку французького дослідника в галузі соціології вільного часу Ж. Дюмазедьє, «не повинна віднині зводитись до пасивного чекання смерті у спальні» [2]. Рішення проблеми адаптації до старіння бачиться, перш за все, у активному залученні самотніх літніх людей у процеси спілкування. Вважається, що соціальна взаємодія й підтримка інших, необхідні для душевного здоров’я людей похилого віку, мають підкріплюватися створенням певного середовища.

Таке середовище знайшли підопічні Лисичанського териториального центру у нашому гостинному закладі. 25 вересня в ЛЦНТТУМ відбувся майстер-клас для літніх людей "Оберіг подорожньому в дорозі".

Народна майстриня Луганщини директор ЛЦНТТУМ Лисицька Лариса Іванівна зробила з відвідувачами народну ляльку-мотанку Подорожницю.

Пoдopoжниця є oднією з нeбагатьох нapoдних ляльок- oбepeгів, які жінки maйcтpували для cвoїх чоловіків і cинів. Oбepіг робили cвoїми pyками, коли когось з них чекала довга подорож. лялька повинна була захистити мандрівника у поході або воїна в битві та допомогти йому повернутися цілим та неушкодженим.

У ті часи добиралися до місця призначення довго, тому лялька повинна була бути зовсім маленькою. Носили її у кишені або за пазухою. Подорожниця обов'язково мала вузлик-торбинку, в яку клали золу з рідного вогнища, щоб не забували рідний дім; землю-матінку, щоб дати сили подолати труднощі у дорозі; зерно, щоб не знав голоду; червону обережну нитку, щоб знайшов дорогу.

Тож, хай ця лялька оберігає наших гостей та надає їм сили.